Товариству Червоного Хреста України — 100 років
Рекомендаційний список літератури
Червоний Хрест в Україні виник 18 квітня 1918 року під час Першої світової війни за ініціативи Маріїнської громади сестер милосердя Червоного Хреста, яка з 1878 року надавала благодійну медичну допомогу киянам. 15-18 квітня 1918 року був проведений І з’їзд товариства Червоного Хреста України.
Першими завданнями товариства була допомога біженцям та військовополоненим, турбота про інвалідів і дітей-сиріт, боротьба з голодом та епідеміями, організація лазаретів, госпіталів і харчувальних пунктів. Червоний Хрест мав у своєму розпорядженні два хірургічних і п’ять протиепідемічних шпиталів у Києві, польові шпиталі у Бердичеві, Сарнах, Рівному, Радзівілові, Проскурові, Волочиську, Черкасах, Коростені, Жмеринці, Козятині, Ярмолинцях, два протиепідемічні шпиталі в Конотопі й Одеський евакуаційний шпиталь.
У міжвоєнний період за ініціативи активістів товариства були збудовані громадські пральні та лазні, засновані та обладнані фельдшерсько-акушерські пункти, аптеки та магазини санітарної гігієни. Незабаром при ньому створено 18 рухомих санітарних загонів, 60 пунктів харчування.
Для боротьби з епідемією висипного тифу товариство створило лікувальні пункти на тисячі місць. Під час Голодомору 1921-23 років товариство організувало сотні безкоштовних їдалень, надало селянам мільйони продовольчих пайків, одним із подвижників був Линниченко Платон Костянтинович.
У 1923 році голови товариств Червоного Хреста Росії, Україні, Білорусі, Вірменії, Грузії і Червоного Півмісяця Азербайджану підписали декларацію про об’єднання і був створений Союз товариств Червоного Хреста і Червоного Півмісяця СРСР (Радянський Червоний Хрест), який став членом міжнародної організації Червоного Хреста.
На початку 1930-х років Червоний Хрест УРСР мав у своїй власності 119 медичних, 206 профілактичних та дитячих закладів, четверту частину всіх протитуберкульозних диспансерів, 36 оздоровчих установ, 800 лазень, 300 фельдшерсько-акушерських пунктів, 400 аптек і магазинів санітарії та гігієни. Засновувались загони санітарної авіації, підготовлювались сестри милосердя, санітарні дружинниці та інструктори, розгорнулося навчання населення у гуртках першої допомоги.
Під час Другої світової війни товариство підготувало і направило на фронт понад сто тисяч медичних сестер, саніструкторів та сандружинниць, завдяки чому вдалося повернути у бойові частини більше половини поранених. Медичні сестри допомагали воїнам незалежно від армії, до якої вони належать, виконуючи обов’язок медичного працівника. Роботу тринадцяти українських сестер милосердя під час бойових дій відзначений медаллю імені Флоренс Найтінгейл. Крім них, ще тисячі дівчат та жінок, які під час війни закінчили курси медсестер і санінструкторів, добровільно пішли на фронт.
У радянському тилу осередки Червоного Хреста України значну увагу приділяли не лише підготовці санітарних інструкторів та медсестер, але й збиранню крові для забезпечення нею шпиталів. Перший донорський пункт був відкритий у червні 1941 року в Києві на вулиці Виноградній. Саме Червоний Хрест тоді став ініціатором безоплатного донорства, яке і на наш час дає можливість медичним закладам оперативно надавати допомогу в екстремальних ситуаціях. В цей же час на противагу товариству створюється Український Червоний Хрест, що починає працювати в екзилі.
У повоєнні роки для Червоного Хреста України важливе значення отримало продовження зміцнення зв’язків і співпраці з органами й установами здоров’я та залучення широких мас до участі в заходах щодо ліквідації санітарних наслідків війни.
Після Чорнобильської катастрофи, що відбулась 26 квітня 1986 року, співробітники Червоного Хреста розселили десятки мешканців Прип’яті, провели обходи, щоб знайти для переселенців тимчасові помешкання, склали списки евакуйованих і таких що прийшли самі. Евакуйованим надавалася грошова та медична допомога, для обслуговування мешканців забруднених районів було виділено 213 сестер милосердя.
За ініціативою Червоного Хреста України в 1990 році починає діяти комплексна Чорнобильська програма, у рамках якої проведено більш ніж 240 тисяч дозиметричних обстежень у 70 населених пунктах. У Житомирській та Рівненській областях успішно діють пересувні діагностичні лабораторії Українського Червоного Хреста, за допомогою яких щороку обстежується до 30 тисяч жителів із радіаційно забруднених районів.
Товариство Червоного Хреста УРСР, що входило до Союзу товариств Червоного Хреста і Червоного Півмісяця СРСР, зі здобуттям незалежності України було перетворене на самостійне Товариство Червоного Хреста України, яке стало членом міжнародного руху Червоного Хреста та Півмісяця. Товариство було визнане Міжнародним Комітетом Червоного Хреста 29 вересня 1993 року і рішенням ІХ сесії Генеральної Асамблеї Міжнародної Федерації Товариств Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, яка відбулася з 25 по 28 жовтня 1993 року у місті Бірмінгемі, Велика Британія.
На 2010-ті роки налічується понад 6,3 мільйони прихильників та активістів Товариства Червоного Хреста України. Патронажна служба Червоного Хреста нараховує понад 3200 сестер милосердя. Товариство Червоного Хреста реалізовує понад 40 проектів і програм по всій України, які отримують фінансування за рахунок публічних пожертв та угод про партнерство. Щороку товариство обслуговує понад 105 тисяч самотніх хворих похилого віку, майже 23 тисячі інвалідів війни та праці, більше ніж 25 тисяч учасників Німецько-радянської війни, понад 8 тисяч інвалідів дитинства.
https://uk.wikipedia.org/wiki/
******
1. ХХІ з’їзд Товариства Червоного Хреста України: служіння гуманітарним цінностям [Текст] // Вісник Червоного Хреста України. — 2016. — № 2. — С. 9—13.
2. Зберігаємо та примножуємо традиції гуманізму [Текст] : [Товариство Червоного Хреста] // Вісник Червоного Хреста України. — 2006. — № 2. — С. 6—7.
3. Зименко, А. Майже столітня місія милосердя [Текст] : [18 квітня — 99 років із часу створення Товариства Червоного Хреста України] / А. Зименко // Вільне життя плюс. — 2017. — 19 квіт. — С. 5.
4. Коштура, І. Допомога від Товариства Червоного Хреста України і міжнародних донорів для Сватово [Текст] / І. Коштура // Вісник Червоного Хреста України. — 2016. — № 1. — С. 23.
5. Мазур, Л. Мій усвідомлений вибір [Текст] : [ВІЛ/СНІД і Товариство Червоного Хреста України] / Л. Мазур // Вісник Червоного Хреста України. — 2007. — № 2. — С. 10.
6. Мукомела, В. Спільний проект Товариства Червоного Хреста України та Всесвітньої організації охорони здоров’я «Надання первинної медичної допомоги внутрішньо переміщеним особам мобільними бригадами» [Текст] / В. Мукомела // Вісник Червоного Хреста України. — 2016. — № 2. — С. 6—7.
7. Над чим працювали обласні організації Товариства Червоного Хреста України в останні 5 років? Всі червонохрестівці країни зіткнулися з абсолютно новими умовами роботи, але змогли пристосуватися, мобілізувати зусилля і продовжити діяти ефективно. Детальніше про це розкажуть на сторінках «Вісника» голови обласних організацій Товариства [Текст] // Вісник Червоного Хреста України. — 2016. — № 1. — С. 6—15.
8. Погуляйло, С. Маловідома сторінка…[Текст] : [з історії Товариства Червоного Хреста] / С. Погуляйло // Вісник Червоного Хреста України. — 2006. — № 3. — С. 15.
9. «Разом до гуманності» — гасло 16-ї сесії Генеральної Асамблеї Міжнародної Федерації Товариств Червоного Хреста і Червоного Півмісяця // Вісник Червоного Хреста України. — 2007. — № 4. — С. 2.
10.Рудакова, Ю. Спеціалізовані загони швидкого реагування Червоного Хреста [Текст] / Ю. Рудакова // Вісник Червоного Хреста України. — 2017. — № 3. — С. 20—21.
11.Рудакова, Ю. Червоний Хрест в боротьбі з ВІЛ-інфекцією в тюрмах: важлива робота і довіра засуджених [Текст] / Ю. Рудакова // Вісник Червоного Хреста України. — 2016. — № 4. — С. 6—7.
12.Серговський, В. Пріоритети міжнародної співпраці Товариства Червоного Хреста України в 2011—2016 роках [Текст] / В. Серговський // Вісник Червоного Хреста України. — 2016. — № 1. — С. 16—17.
Уклала Водюк Н. П.
